Баришівська Варта

До історії села Дернівки

Село Дернівка розташоване у мальовничій місцевості за 3 км від смт. Баришівка, неподалік від залізничної платформи Коржі. Тут народився заслужений працівник культури, кандидат історичних наук Василь Семенович Костенко. Він подарував свою приватну колекцію експонатів літературному музею Тараса Григоровича Шевченка у Баришівці. Тепер його унікальна шевченкіана становить основу експозиції музею.

Разом зі своїм сином Юрієм він неодноразово вів археологічні розкопки як біля Дернівки, так і на території Баришівського району. Результати цих досліджень можна зустріти на сторінках наукових та науково-популярних журналів, у вітринах Березанського та Баришівського історико-краєзнавчих музеїв.

Як вважав Василь Семенович, назва села завдячує своїм походженням місцевості, на якій розкинулося сучасне село.

Дернівка розташована в долині, яка в давнину нібито була вкрита зеленим дерном (дернова долина). Тепер село оточене змішаним лісом. Його немає лише зі сходу, з боку сіл Паришкова і Бакумівки.

Дернівській сільській раді адміністративно підлягає хутір Хлопків. Біля нього виявлено два поселення II тис. до н.е., чотири поселення ІІІ-ІV ст., що відносяться до черняхівської культури. Зокрема, у 1981-1982 роках Середньодніпровська слов’яно-руська експедиція під керівництвом В.Д.Барана і Г.М.Некрасовоїз метою дослідження поселень проводили розкопки поблизу Хлолкова. Тут знайдено багато залишків залізних шлаків – відходів виробництва з болотяної руди та криці – напівфабрикату заліза. Очевидно, що тутешні жителі займались найважливішим ремеслом – металургійною і ковальською справою. З предметів озброєння знайдено бронзові та залізні наконечники стріл і дротиків. Виявлено залишки горну для випалювання столового посуду. Його випалювали у спеціальному режимі, без доступу кисню. Завдяки цьому кераміка набувала різних відтінків сірого кольору. Столовий посуд виготовляли з глини без штучних домішок. Виявлено уламки глиняного посуду, різні прикраси, вироби з кременю. У Баришівському історико-краєзнавчому музеї експонуються знахідки (біля Хлопкова) – прикраси часів Київської Русі, наконечник скіфської зброї, голова скіфа, ракушка.

Біля Дернівки розташовані кургани, що датуються III тис. до н.е. – І тис. н.е. Це полтавський дореволюційний дослідник П.І.Падалка позначав біля Дернівки «дві одиночні могили». Старожили розповідають, що колись річка Трубіж (Трубайло) була судноплавною. У 30-ті роки під Хлопковим нібито відкопали якір, який свідчить про те, що сюди запливали великі судна, які заходили далеко вверх по Трубежу. По шляху річки нібито були пристані. Але в народній пам’яті збереглася тільки одна назва пристані-«Хлопків». «Хлопко» в значенні «хлопець» зустрічається в народних піснях і думах. Суфікс -ів- вказує на приналежність населеного пункту особі з призвіщем Хлопок. А можливо, що він був першопоселен-цем тутешніх місць, звідки і походить назва хутора. Вважається, що хутір Хлопків був заснований до середини XIX століття. Хутір значився як власницький.

Першим письмовим документом, в якому згадується Дернівка, є перепис 1729 року.

Матеріали Генеральної ревізії.Переяславського полку є цінним джерелом для вивчення історії Баришівщини. Тут подаються документальні відомості про багато населених пунктів нашого краю. За ревізькою легендою, село, що належало до Баришів-ської сотні Переяславського полку, зі слів дернівських старожилів, було «с давних времен суть войсковое свободное, в диспозиции гетманской принадлежало и ведении сотничьем обреталось».

На той час у селі було 28 господарств. Дернівка належала генеральному хорунжому Якиму Горленку, але 1730 року була відібрана, оскільки Горленко ніятх документів, які б засвідчували його право власності, ревізії не надав. 1734 року село належало генеральному бунчуковому Степану Галецькому. У XVIII столітті Дернівка стала власністю генерального писаря і великого землевласника Андрія Безбородька. Потім село переходило від одного роду поміщиків до іншого, поки не стало власністю відомих магнатів – князів Мещерських, – які мали тут економію аж до 1917 року. Дернівка була селянсько-козацьким поселенням. Так, за переписом 1859 року в селі було 36 селянських і 9 козацьких дворів. Проживало 309 жителів (у 1900 році в селі було 59 дворів, у яких жило 139 козаків). Спираючись на дані, можна вважати,, що тут був свій окремий козацький сільський курінь.

Ішли роки. Село розросталось. На 1917 рік в селі налічувалось уже 160 господарств, які належали до Баришівської БлаговіщенськоТ церкви. В середньому на одне селянське господарство припадало приблизно по 0,8 гектара землі, а у більш заможних селян – по 18-20 гектарів. Поміщицьке господарство тієї пори мало приблизно 700 гектарів земельних угідь. Лише в 90 господарствах були коні. Бідніші селяни, понад вісімдесят чоловік, не маючи змоги прогодувати себе і своїсімї, «ходили на заробітки». Крім сільськогосподарського виробництва, селяни займалися ткацькими, столярними роботами, чоботарством, теслярством та іншим ремеслом. Понад 70% населення, тобто його переважна більшість, була неписьменною.

При в’їзді в село з боку Баришівки, ліворуч, можна побачити приміщення з великими вікнами. Це сільська чотирикласна школа – чи не найстаріше приміщення тепер у Дернівці. Побудована протягом 1908-1911 років зі згоди Переяславського земства, стала до ладу наступного 1912 року. Тут проводилось навчання трьох класів. Вони вивчали Закон Божий, читання, арифметику, письмо (старослов’янську мову). Писали на дерев’яних дошках рихликами (олівцями). Паперу не вистачало, він був дорогий. Не кожен міг його придбати. Перша вчителька – Марина Петрівна -жила в шкільний квартирі. У першому півріччі діти починали навчання з вивчення молитви Царю небесному. Всі сходились в один клас, де була велика дерев’яна ікона. З першого класу учні ходили в церковний хор, де вивчали молитви і церковні пісні. Писали на паперових обгортках. Згодом з’явилися ручки з металевим пером.

О. Синиця, с.Морозівка,

А.ШОВГЬ, с.Дернівка.

переглядiв: