У Бориспільських районних управліннях соціального захисту і пенсійного фонду замкнені туалети. Про це кореспонденти «Вістей» дізналися від декількох додзвонювачів. Та найбільш переконливою стала розповідь літньої жінки, інваліда ІІ групи, яка теж зателефонувала до редакції.
«Я маю проблеми зі здоров’ям, тому не могла довго терпіти... А одна із працівниць мені ще й нагрубила. Мовляв чого ви сюди ходите: нужду справляти чи вирішувати свої проблеми, — схлипуючи розповідала пенсіонерка. — То я поки на перший поверх спустилася... Уявляєте, у яке незручне становище я потрапила?» Вона ще довго обурювалась з приводу забороненого доступу для відвідувачів до туалетів. «А в них же така гуманна назва — «соціальний захист», — додала насамкінець жінка.
Тож кореспондент вирішила з’ясувати причину обурення людей. І справді, на першому поверсі, де знаходяться міські управління пенсійного фонду і соцзахисту, туалети відчинені, а на другому, де розміщені районні служби, — під замком. Працівники державної установи говорять, що вбиральня для відвідувачів — на першому поверсі. Але ж один із зачинених туалетів пристосований саме для інвалідів і хворих людей (на стіні є спеціальні поручні), проте із дверей навіть табличка «зникла». Сюди мають доступ лише чиновники, які дбають про тих же соціально незахищених...
Чи, можливо, у нашому районі вже стає звичним явище відмежовування влади від людей замками?
Рубрика НАГОЛОС (Народний Голос) створена для вільного виявлення справедливого гніву і невдоволення щодо неправомірних дій, прохань про допомогу і подяк та багато-багато іншого. Ваші відкриті листи будуть публікуватись БЕЗ ЦЕНЗУРИ.
Несправедлива й неймовірно напружена, а на сьогоднішній день навіть критична ситуація, що склалася в нашій територіальній громаді, змушує нас, мешканців села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, звернутися до Вас із закликом про допомогу і підтримку.
Після піврічного поневіряння по владних кабінетах, наполегливих спроб достукатися до влади ми зрозуміли, що добитися справедливості ми можемо, лише об'єднавши наші зусилля.
Можливо час і загоює рани, але не в серці матері у якої вбили сина. Обличчя вбивці Слюсара Олександра Миколайовича, 1982 р.н., уродженця міста Переяслів-Хмельницький я не забуду ніколи. Минули роки, а він майже не змінився зовнішньо - коротка зачіска, кремезна статура, занадто впевнений вираз обличчя. Таким я знову його побачила восени 2010 року на біг-бордах в місті Переяслів-Хмельницький.
Вісті