Пожежники не врятують мешканців хмарочосів та глухих сіл
Українські хмарочоси не обладнані системою пожежної автоматики, а брак пожежних станцій часто змушує мешканців сільських районів покладатися при пожежі лише на себе.
Згідно з пожежним нормативом, кімната вигоряє за 6 хвилин. Тому, якщо пожежники отримають сигнал та дістануться на місце пожежі за 15 хвилин з моменту загоряння, полум'я можна обмежити однією квартирою.
Однак, частіше за все несвоєчасний приїзд пожежників на місце події пов'язаний з тим, що виклик надійшов з району, де немає поблизу пожежної станції. Брак пожежних депо відчувається по всій країні. У Києві, їх, наприклад, повинно бути 55, а нараховується лише 22.
Крім того вогнеборцям дуже складно впоратися з пожежею, якщо вона сталася вище 10 поверху. Висотних кранів рятувальників в Україні лише чотири, з них три у Києві. В той же час, 30-поверхівок в країні вже кілька десятків.
Такі будинки повинні бути оснащені системою пожежної автоматики та димовидалення. Ця автоматика має забрати дим із коридорів та пожежних сходів і дати власникам висоток шанс вискочити з полум'я. Але такий шанс є далеко не у всіх мешканців елітних новобудов. У третині столичних хмарочосів цю апаратуру не обслуговують.
У сільських районах України інша біда. У Поліссі багато сіл, віддалених від професійних пожежних частин на відстані 50-60 кілометрів. Щоб дістатися до місця пожежі рятувальникам не вистачає півгодини. Колись власний пожежний автомобіль, і добровільну варту утримували чи не в кожному селі. Але пожежні дружини розвалилися разом з колгоспами.
Рубрика НАГОЛОС (Народний Голос) створена для вільного виявлення справедливого гніву і невдоволення щодо неправомірних дій, прохань про допомогу і подяк та багато-багато іншого. Ваші відкриті листи будуть публікуватись БЕЗ ЦЕНЗУРИ.
Несправедлива й неймовірно напружена, а на сьогоднішній день навіть критична ситуація, що склалася в нашій територіальній громаді, змушує нас, мешканців села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, звернутися до Вас із закликом про допомогу і підтримку.
Після піврічного поневіряння по владних кабінетах, наполегливих спроб достукатися до влади ми зрозуміли, що добитися справедливості ми можемо, лише об'єднавши наші зусилля.
Можливо час і загоює рани, але не в серці матері у якої вбили сина. Обличчя вбивці Слюсара Олександра Миколайовича, 1982 р.н., уродженця міста Переяслів-Хмельницький я не забуду ніколи. Минули роки, а він майже не змінився зовнішньо - коротка зачіска, кремезна статура, занадто впевнений вираз обличчя. Таким я знову його побачила восени 2010 року на біг-бордах в місті Переяслів-Хмельницький.
