Васильківська Варта

320 літ – і це лише перша сторінка історії Мархалівки!

фото - http://vasilkov.com.ua/

Мальовничому селу Мархалівка, що поблизу Києва цієї суботи виповнилося 320 років. Святкування пройшло з розмахом.

Від дванадцятої до четвертої години дня селом їздила підвода з музиками, якою керувала Солоха, пригощаючи всіх та припрошуючи чарчиною на святкування до сільської ради.

Саме ж свято нагадувало весілля, де зібралася велика родина. Іменинників вітали та тішили своєю майстерністю народні колективи «Веселка» та «Лілея», багато молодих талановитих колективів танцю і співу. Приїхали привітати селян артисти з Василькова та Києва, а також фіналістка проекту «Шанс», золотий голос проекту «Танцюю для тебе», Валентина Паравян.

Привітання

Зі святом вітали всіх односельців. Багатьом з них подарували подарунки – зокрема найстаршим жителям, багатодітним сім’ям, ветеранам війни та праці, вчителям, пасічникам, сім’ям, в яких народилися дітки цього року, молодим подружжям. Також вітали заслужених діячів спорту, культури та мистецтва. Бажали всім щастя, здоров’я, терпіння та щирої любові на довгі роки!

Кожному, хто прийшов на свято, впадала в око алея, створена з рушників, сорочок та картин, вишитих та виписаних майстринями-вишивальницями села Мархалівка. Особливо приваблювали гостей вишуканістю та щирістю роботи Надії Шуляренко. Надія не є корінною жителькою села, але немає жодної людини, котра б її не знала. Вона шанована тут, і не лише як майстриня, котра вміє чудово вишивати, але й як гарна господиня. До її обійстя сходиться все село по молоко, бо Надія Миколаївна тримає дві корови. А в Мархалівці домашнє молоко – дефіцит. На все село лише три корови! За це на святі громада села подякувала їй і вшанувала її працю подарунком.

Атмосфера свята

Попри всі нарікання, що в селах немає молоді, а тим більше – дітей, побувавши на річниці села в Мархалівці, можна з гордістю сказати, що в селах діти є! Бачили б ви, скільки чепурної малечі було на цьому святі! Дітки бавилися повітряними кульками, пританцьовували разом з народним колективами, каталися верхи на конях і тішилися, як можуть тішитися лише діти. Також цього дня я бачила щирі усмішки на обличчях людей, які, здається, не обтяжені проблемами сьогодення. Односельці дружньо та весело відпочивали разом і раділи «сьогоднішньому дню», чого вже, нажаль, просто не побачиш у великому мегаполісі – Києві. Людей навіть не злякав спочатку невеличкий дощик, а потім злива, вони продовжували танцювати та щиро веселитися.

Керманич Мархалівки Володимир Васильович Петренко:

– Чи гарний настрій маєте в цей святковий для Мархалівки день?

– Настрій маю просто чудовий! Ви погляньте на задоволені обличчя моїх односельчан. Цим все сказано! Скільки прийшло бабусь та дідусів, скільки молоді і діточок! Як тут не радітиме душа, хіба я можу не тішитися з цього? Я кожного жителя Мархалівки знаю в обличчя, бо хіба можна головувати в селі і не знати своїх людей. У кого які проблеми та хто до чого має хист.

– Ви корінний житель села?

– Так, я народився тут. В Мархалівці народилися і мій батько, і мій дід. Тут на рідній землі і зостався жити та господарювати.

– Чи були колись думки переїхати жити в інше місце?

– Не без цього. Відбував службу в армії в Німеччині, на той час була можливість там залишитися. Та притяжіння до рідного краю повернуло мене додому. Потім оженився та почав будувати своє життя. Ким я тільки в своєму житті не працював та останні три роки головую дідовою, батьковою, нашою рідною Мархалівкою.

– Чому Ви взялися за цю нелегку справу – головувати селом? Що за цей час вже встигли зробити?

– Я сам би нічогісінько не зробив. Все, що відбулося та відбувається у селі зроблено нашою великою громадою жителів Мархалівки. Як-то кажуть: «Один в полі не воїн», так воно і є. Мені всі допомагають, хто думкою,а хто справами. Отак і розбудовуємося заради майбутнього наших діточок та онуків.

– Згадайте своє дитинство, що пройшло на цій землі. Може є якісь особливі місцини, де ви бавилися хлопчаком?

– Там, де колись гралися ми, зараз немає де гратися… Але залишився яр, в якому стоїть криниця, з якої і по сьогоднішній день жителі села беруть воду. А взагалі, куди у нас не піди – душа радіє. Скрізь краса! Ліси, поля, яри… І все це я б ніколи не проміняв ні на що у світі!

– Де зараз граються діточки та що зроблено для їхнього розвитку і добробуту?

– Уже збудували дитячий майданчик, куди мами можуть прийти зі своїми малюками. Почали проектування дитячого садочка на 60 дітей, постійно допомагаємо школі. Ми сподіваємося на те, що не завжди буде криза і ми всі свої проекти, які плануємо сьогодні в найближчий час втілимо у життя.

Щира правда

Тетяна Мейлах, жителька с. Мархалівка

Я приїхала до Мархалівки у 1969 році. Село тоді було дуже бідне, але люди були працьовиті, доброзичливі та щирі. Зараз мені вже здається, ніби я тут і народилася. У мене в сім’ї п’ятеро дітей, які тут живуть та працюють. В Мархалівці дійсно хочеться жити, бо люди щирі, один одному допомагають. Teпер в селі скрізь асфальт. У нас є свій магазин, і не потрібно кудись далеко їхати за продуктами, збудували дитячий майданчик. Зараз будується стоматологія, Так що наша Мархалівка скоро буде – МІСТО!

Ніна Лукашенко, жителька с. Мархалівка

Я тут народилася. В цьому селі жило дуже мало людей, був один маленький магазинчик, а тепер наше село розрослося, стало красивим. Куди не поглянь – око радіє! У нас є голова, який все-все для нас робить! Ви тільки погляньте на це свято! В нашому селі таке дійство відбувається вже три роки поспіль, скільки головує Володимир Васильович. До цього часу ніхто навіть не знав, скільки років Мархалівці, вже не кажу про організацію хоч маленького свята для людей. Ми йому бажаємо здоров’я і не можемо натішитися роботою цієї людини. Він навіть доярі заасфальтував, вже не кажу про всі вулички села. І як таку людину не шанувати? Правда, хотілося б, щоб у Мархалівці ще й пошта своя з’явилася, аби за комунальні послуги сплачувати було зручно.

Тетяна Царелунга, жителька с. Мархалівка

Я постійно вдома з дітьми, бо нещодавно народила двійню. Що я можу сказати? Добре, що збудували дитячий майданчик для малечі, та потрібно і про старших подумати. Вважаю, що час в цьому селі збудувати клуб, щоб молоді було де проводити вільний час. Щоб була своя дискотека, бо й потанцювати ніде. А так своє село я люблю, воно красиве і затишне.

Сашко Тарасюк, житель с. Мархалівка

Я в місті Василькові переміг на чемпіонаті по ушу-саньшоу. І сьогодні вирішив подарувати свій переможний кубок рідному селу. Аби кожен, хто приходить до сільської ради, знав, що тут живуть та ростуть чемпіони. Село подобається тим, що поруч не їздять машини і тут чисте повітря. В Мархалівці живуть мої друзі. Я з ними часто борюсь, показую їм прийоми, аби вони могли за себе постояти!

Вікторія Давиденко

"Васильківщина"

переглядiв: