 |
01.07.2009
У Яготині жити стає «краще», «веселіше»…
Хто міг подумати, що таке станеться з нашим колись процвітаючим автопідприємством? Якщо судити з роботи міського транспорту, то це просто крах. Не дбаючи про майбутнє усі роки незалежності, керівники цього важливого підрозділу дійшли до краю.
Ситуація з перевезенням пасажирів нині викликає і обурення, і подив, і врешті нерозуміння того, що коїться. Упродовж тривалого часу порушено повністю графіки руху, що вивішені на зупинках. Автобуси курсують як заманеться. Після того, коли було відвойовано право пільговиків на безкоштовний проїзд, АТП розрахувало кондукторів, а водії одержали автобуси нібито в оренду. До того ж, оплачуючи проїзд, пасажир не отримує квитка. Це вже ввійшло у звичку, ніби так і треба. Як же тоді відбувається облік коштів? Усі дивуються, але час іде і нічого не змінюється.
Яготинців уже відучили користуватися міським транспортом, робота якого звелася нанівець. Але людям похилого віку, які обробляють городи в районі комбікормового заводу (кінцева зупинка) найбільше сутужно доводиться. Виглядають того автобуса ніби Бога. А якщо він і ходить, то тільки зранку і робить три рейси. Потім бігають одні маршрутки, грошей на які в більшості немає.
Складається враження, що в Яготині немає влади. Інакше чи дійшло б до такого абсурду? Не намагаються втрутитися і навести бодай якийсь порядок. А як, скажімо, сприймається дивна картина — нерідко кондуктор, якого наймає сам водій, просить у пільговиків скинутися по 50 коп. на бензин?
Які треба мати нерви, аби витримати нинішнє безпідставне подорожчання життя? Здається, криза і людям треба дати можливість утриматися, вижити. Але у нас все навпаки. Якої ще страшнішої моровиці треба, як підвищення плати за послуги? Вже ясно, що цьому безсоромному здирництву не буде кінця-краю. Дуже наполегливо добивається своєї мети ЖЕК, яка і так за останні понад три роки наростила свій тариф більше ніж учетверо. Причому поліпшення обслуговування не помітно. Хіба що начальник ЖЕКу придбав новенький мікроавтобус, використовуючи його для власних потреб. Нерідко його «коник» вистоює поряд з квартирою не лише у будні, а й у вихідні.
Далі обізвався «Водоканал», оголосивши в газеті, що «гряде» нове (зовсім недавно вже вдарило гарненько по тім’ячку) подорожчання кубометра води майже наполовину. Ми й так платимо по 8 грн 56 коп. Чому ж яготинці такі нещасні? Адже, скажімо, у Києві куб води коштує 1 грн 40 коп. Можливо, керівники комунальних підрозділів звикли жити на широку руку? Колись, теж після значного тарифного буму, я запитала голову райдержадміністрації, чому начальнику «Водоканалу» за такої скрути дозволили купити новий дорогий автомобіль? Відповідь: «А що, він пішки ходитиме?» була нещирою і неправильною — машина для поїздок, звичайно, не така шикарна, але була.
Ситий голодному не вірить і ніколи не зрозуміє його. Тарифи затверджують заможні люди, і їм байдуже, як же витримають нове фінансове навантаження малозабезпечені чи пенсіонери. Виправдання — субсидія. Але ж слід враховувати, що цієї принизливої подачки багато хто не удостоєний. Який же вихід? Подальше зубожіння, глухий кут, з якого немає виходу?
Таміла Іванова
переглядiв:
|
|
