Таким егоїстичним девізом керуються у своєму житті люди, які зазіхають на чуже. Останнім часом у Яготині трапилося кілька випадків у різноманітній злодійській інтерпретації.
Вночі вирушив на обмірковану справу житель с. Сулимівка, гр. В., обравши об’єктом свого доходу ТОВ «Українське борошно». Розбивши скло у вікні, він заліз у кабінет начальника, де дуже добре орієнтувався і в темряві. Адже колись працював у цьому товаристві. Швидко гроші зі столу перекочували до кишені нічного гостя. Однак скористатися добутим не вдалося — завадили правоохоронці, які по гарячих слідах вийшли на зловмисника.
Ще раз виїжджали правоохоронці до цього села з приводу іншого інциденту. Чаркувалися за столом приятелі. Один з них, гр. М., прибув із Яготина, а додому захотів повернутися на чужому авто. Скориставшись тим, що його співпляшник перебрав оковитої, гість заволодів ключами від його машини і подався спокійненько у Яготин.
Працівникам міліції довелося немало попрацювати, аби виявити місце проживання гр. М., адже і потерпілий його не знав. Транспорт повернуто власникові.
Два яготинські молодики, гр. Г. і гр. Р., змовилися піти на «полювання» до складу ВАТ «БМУ-10», розташованого на вулиці Згурівській. Найближчої ночі вирушили здійснювати свій злодійський намір. Поверталися задоволені успіхом — вдалося викрасти з КамАЗа паливну систему, яка коштує аж 10 тис. грн.
За всіма цими фактами порушено кримінальні справи. Проводиться розслідування.
За матеріалами Яготинського РВ ГУ МВС України в Київській області
Рубрика НАГОЛОС (Народний Голос) створена для вільного виявлення справедливого гніву і невдоволення щодо неправомірних дій, прохань про допомогу і подяк та багато-багато іншого. Ваші відкриті листи будуть публікуватись БЕЗ ЦЕНЗУРИ.
Несправедлива й неймовірно напружена, а на сьогоднішній день навіть критична ситуація, що склалася в нашій територіальній громаді, змушує нас, мешканців села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, звернутися до Вас із закликом про допомогу і підтримку.
Після піврічного поневіряння по владних кабінетах, наполегливих спроб достукатися до влади ми зрозуміли, що добитися справедливості ми можемо, лише об'єднавши наші зусилля.
Можливо час і загоює рани, але не в серці матері у якої вбили сина. Обличчя вбивці Слюсара Олександра Миколайовича, 1982 р.н., уродженця міста Переяслів-Хмельницький я не забуду ніколи. Минули роки, а він майже не змінився зовнішньо - коротка зачіска, кремезна статура, занадто впевнений вираз обличчя. Таким я знову його побачила восени 2010 року на біг-бордах в місті Переяслів-Хмельницький.
