Щодня в телепередачах можна почути про різні, нерідко неймовірні, трагедії чи випадки в містах і селах. Але то десь, а ця жахлива і безглузда біда сталася зовсім поряд, на залізничних коліях станції «Яготин».
Неможливо повірити, але від дійсності нікуди не подінешся. Загинула 18-річна дівчина, яка тільки торік закінчила школу і тепер навчалася в Києві. Того фатального дня вона приїхала додому. Зійшла з електропоїзда і попрямувала через колії залізниці. Проминула першу, потім — другу. І, мабуть, все було б як і завжди (не вперше ж долала цю дорогу), та біда в тому, що йдучи в небезпечному місці, де треба бути особливо уважним і обережним, втратила пильність — говорила по мобільному, позбавивши себе слуху навушниками. У той час саме по третій колії мчав пасажирський поїзд Київ–Одеса, який не зупиняється в Яготині. Дівчина ж його не бачила і не чула наближення. Гучними криками її попереджали про небезпеку люди, що стояли на платформі обабіч, але марно. Якась блискавична мить — і молодої, квітучої людини не стало…
Скільки говориться про небезпеку на автомобільних, на залізничних дорогах! Не могла про це не знати й загибла, але чомусь проігнорувала, захопившись розмовою. Немає сумніву, що мобільний зв’язок потрібний і зручний, однак, виявляється, і ним треба вміти користуватися в межах безпеки. Нехай же цей страшний випадок стане переконливим і застережним для інших, навчить бути обачним, берегти своє життя.
Рубрика НАГОЛОС (Народний Голос) створена для вільного виявлення справедливого гніву і невдоволення щодо неправомірних дій, прохань про допомогу і подяк та багато-багато іншого. Ваші відкриті листи будуть публікуватись БЕЗ ЦЕНЗУРИ.
Несправедлива й неймовірно напружена, а на сьогоднішній день навіть критична ситуація, що склалася в нашій територіальній громаді, змушує нас, мешканців села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, звернутися до Вас із закликом про допомогу і підтримку.
Після піврічного поневіряння по владних кабінетах, наполегливих спроб достукатися до влади ми зрозуміли, що добитися справедливості ми можемо, лише об'єднавши наші зусилля.
Можливо час і загоює рани, але не в серці матері у якої вбили сина. Обличчя вбивці Слюсара Олександра Миколайовича, 1982 р.н., уродженця міста Переяслів-Хмельницький я не забуду ніколи. Минули роки, а він майже не змінився зовнішньо - коротка зачіска, кремезна статура, занадто впевнений вираз обличчя. Таким я знову його побачила восени 2010 року на біг-бордах в місті Переяслів-Хмельницький.
Вісті